У Фейсбуці сьогодні є популярним хештег #ЯНеБоюсьСказати. Натискаєш на нього і бачиш, як багато людей пишуть «я і не знав(ла), наскільки масштабною є проблема», «я і не думав(ла), що стільки знайомих страждали від насильства». І це свідчить не тільки про те, що наше суспільство нарешті чує проблему. Вірю, масштабність руху реально допоможе деяким українкам дати відсіч сексизму на роботі та навчанні, а комусь і звернутися по допомогу через аб’юз та знущання у сім’ї. Настав час говорити вголос про насильство та обов’язково чути сказане!
Тому що хештег #ЯНеБоюсьСказати — він і про 16-річну Аню, яку аудиторія соціальної мережі “Вконтакте” любить називати “Сольова”, цинічно розглядаючи фото її зґвалтування. Цей страшний випадок — класика сучасного віктимблеймінгу у країнах СНД, де жінка, яка постраждала від насильства, часто постає в обговореннях у вигляді не людини, а неживої речі, яку принижують та засуджують. Наприклад, мама Ані не хотіла заявляти у поліцію саме через очікування, що “засудять люди”. І це недалеко від правди. Адже коментарів у стилі "сама пішла, сама винна", "хлопчикам життя зіпсує" під новинами про цей злочин налічується навіть не сотні, а тисячі. На телешоу всезнайки-дорослі розповідають, що “щось не так” з мораллю юних чад, та чомусь дають життєві поради не злочинцям, а жертві. І подібній традиції віктимблейминга повинен настати кінець. Ми не можемо і далі звинувачувати жертв насильства, та взагалі продовжувати вивчати категорію "віктимності" як реальну на правових факультетах. Історія Ані - це історія мільйонів жертв насильства, які продовжують мовчати, наперед знаючи реакцію суспільства - його знецінення та осуд. І міняти таку суспільну думку потрібно не тільки негайно, але й комплексно. Це має стати однією з пріоритетних задач, яка ляже на плечі політиків, громадських організацій, лідерів думок та медіа.
Наприклад, особисто я не можу викинути з голови також іншу страшну історію насильства - вона про жінку, що працює у такій сфері гноблення, як проституція. Рятуючись від ґвалтівників, ця жінка вистрибнула з вікна третього поверху, а вони затягли її назад з множинними переломами і продовжили знущання. На цей раз я жахалася від коментарів в Інтернеті на кшталт «продавала себе, як товар, будь готова, що до тебе поставляться, як до товару». При цьому ті ж люди потім виступали у коментарях за легалізацію проституції. Не називали її експлуатацією, а казали, що це "вибір жінки" і "така ж робота, як і всі інші". Трохи лицемірно, не знаходите, панове коментатори?
Якось ми разом з колегою проводила експеримент. На одному з українських форумів створили тему про нібито зґвалтування дружини чоловіком. Мовляв, прийшов додому не в гуморі, дружина пішла в іншу кімнату, а він наздогнав її і не захотів прислухатися до прохань. Так, можливо, експеримент був не з етичних і тоді саме через це і не пішов до друку. Але хотілось б все ж таки розповісти про зріз думки суспільства. Аудиторія переважно була на боці насильника, а не жертви. Мінімум половина з близько 70 коментаторів вважали, що жінка «чогось не договорює і сама довела чоловіка», казали, що «чужа сім'я – темний ліс», а також неймовірно «дотепно» жартували про БДСМ. Хочу наголосити, що жодних додаткових подробиць про цю ситуацію у них не було – лише їх уява, як це начебто “буває у житті”. І ця уява вміщується в одне словосполучення “сама винна”.
Та що там вже казати, нещодавно у Києві чоловік рано вранці натрапив на жінку в парку, яку побили та обікрали. Людина була вся в крові, без тями. І першим висновком з цієї історії, який він вирішив опублікувати у Фейсбуці, стала фраза "нічого їй було шастати ночами по безлюдних місцях". Ось така ось “мораль” від спостерігачів.
Сьогодні свої історії про насильство у Фейсбуці розказують багато українок та українців. І дуже хочеться вірити, що цей флешмоб переросте у всеукраїнську революцію проти віктимблеймінгу. Адже коли ви переводите погляд з ґвалтівника на жертву, ви не допомагаєте іншим врятуватися від нападу. Ви лише використовуєте банальний механізм самозахисту, наївно переконуючи себе, що з вами такого не трапиться. У черговий раз написати затерту фразу про коротку спідницю можна, але від цього ваше біле пальто не засяє яскравіше. Адже покарання за абьюз, сексизм, газлайтинг, сексуальні та фізичні знущання обов'язково буде для кожного. Тому що рух до свободи, гендерної рівності та захисту прав людини в Україні зупинити не вийде. Нам все ще потрібно пройти цей шлях, але сьогоднішній флешмоб свідчить - ми вже стали на правильну стежку.
ДІАНА ХРУЩОВА